Дивний час

Три місяці, три місяці весни.
як боляче, як солодко, як дзвінко...
я лебедем, тигрицею у жінку
утілю наболілі затісні
пісні.
три місяці без сну, але у сні
з тобою. а без тебе якось зимно…

три місяці, три місяці тепла!
а далі все.
чи ні? чи буде інша?
чи просто осінь листя нанесла?
чи просто то зима прийшла раніше?
чи гірше?
варила каву, руки обпекла:
мені ще зимно.
а рукам тепліше…

три місяці, три місяці роси, наметів і кохання простонеба,
Висоцького, мурах і ковбаси, і комарів – а та іще халепа…
три місяці гітари... (а ліси, мов паруси!..)
єси, Маріє-діво, бо єси!
три місяці з тобою і без себе.

три місяці, три місяці рятунку...
тонке небесне лезо пестить вени…
амброзією і останнім трунком
все тану на волоссі поцілунком
блаженним.
а як співають, як римують клени!
а дикі трави ще такі зелені…

три місяці, три місяці вмирання, проекцій із минулого на стінах…
і Панацея плаче без упину… фатально й гучно кришаться години
мовчанням.
а я тону у маренні і винах.
аж цілих три…
та ось уже й останній.

три місяці рівнин. ти знав. ти знав.
а далі гори. і сухі лілеї.
а далі бдіння, вільне від морфеїв,
а далі місто різаних артерій,
а далі ніч на двох, де я одна…
а далі тиша біла і пісна,
а далі п'яні, не казкові феї,
а далі з двох сторін забиті двері…

а завтра вже закінчиться весна…
а завтра закінчусь і я із нею.