Голодомору в Україні присвячується

Благенька сорочина за плечима
І дивиться бездонними очима,
Мале хлоп'я шматочок хліба просить,
Від голоду його аж вітер носить.

А матінка до себе пригортає, -
Терпи, синочку, милий иій, - благає.
Немає хліба, їстоньки немає,
Сльза холодна по щоці стікає.

Забрали хліб весь кляті супостати,
Була сім'я - осиротіла хата.
Вже поховала п'ять своїх синочків,
Уже навік закрила очі дочкам.

Один синок зостався, як билина,
І той згасає, о тяжка хвилина.
І гірко мати Боженька молила,
За що тебе я тяжко прогнівила?

Залиш в живих останню хоч дитину,
Нехай вже я від голоду загину.
Все просить мати Бога, та все плаче,
Лиш чорний ворон на дубочку кряче.

Ой кряче ворон, кряче та й літає,
Бо наша ненька-Україна пропадає.
Була квітуча щедра Україна,
Теперь зостались лиш хрести й руїни.

Лиш вітер гонить переокти-поле,
Прийшло на нашу Батьківщину горе.
І косить люд мій гострою косою,
І плаче ненька чорною сльозою.

Народе мій, загой кроваві рани!
Скинь з рук своїх червонії кайдани!
І вимети червону цю навалу,
Щоб наша рідна Україна процвітала!