Коли сади каблучки з діамантів

 Коли сади каблучки з діамантів

На рученьки тендітні одягнули,

Упали стрілки серцю із курантів

І всі чуття до тебе помайнули.

Коли пташки розгойдували тишу,

Розписуючи вітру креп у ноти,

Збагнула, що у пам'яті залишу

Навік недоціловані скорботи.

Коли поля свої зелені вії,

Прокинувшись, із росами умили,

Ти розігнав, неначе хвилі, мрії

І муки весла по воді забили.